Авторське право є юридичним терміном і описує права, які має автор на свій літературний чи художній твір. Авторське право поширюється на широкий діапазон творів, починаючи з книг, музики, картин, скульптур, кінофільмів закінчуючи програмами для комп'ютера, базами даних, рекламою, картами та кресленнями технічних пристроїв.



Вперше авторські права на законодавчому рівні були регламентовані в Англії. Закон Статут королеви Анни був прийнятий 10 квітня 1710 року, його вважають першим законом про авторські права.

У законодавстві немає повних списків творів, на які поширюється авторське право. Однак, практично всі країни до числа творів, які охороняє авторське право відносять:

• твори літератури - романи, вірші, п'єси, довідники, газетні статті;
• комп'ютерні програми, бази даних;
• кінокартини, музичні твори, балетні та хореографічні постановки;
• художні твори - картини, малюнки, фотографії, скульптури;
• архітектурні споруди;
• рекламу, карти і креслення технічного характеру.хорона авторського права охоплює виключно форму вираження, але не ідеї, процеси, методи функціонування або математичні концепції.

Залежно від того містять об'єкти (назви, гасла, логотипи) достатній ступінь авторської творчості на них поширюється або не поширюється авторське право.

В українському законодавстві, наприклад, авторське право не охоплює ідеї, концепції, принципи, методи, процеси, системи, прийоми, вирішення технічних, організаційних чи інших завдань, відкриття, факти, мови програмування, геологічну інформацію про надра.

• офіційні документи політичного, законодавчого, адміністративного характеру органів державної влади (закони, укази, постанови, судові рішення, державні стандарти тощо) та їх офіційні переклади;
• державна символіка і знаки (прапори, герби, ордени), в тому числі символіка муніципальних утворень, грошові знаки;
• твори, що відносяться до народної творчості (фольклор), у яких немає певного автора;
• інформація про події та факти, виключно інформаційного характеру (новини, програми телепередач), розкладу руху транспортних засобів та ін.

Автором є фізична особа, яка своєю творчою працею створила твір.

Автору належить весь перелік авторських майнових та немайнових прав, зокрема на використання творів в різній формі і будь-яким способом, який не суперечить закону, а також на дозвіл чи заборону такого використання.

За відсутності доказів іншого автором твору вважається особа, зазначена як автор на оригіналі або примірнику твору (презумпція авторства).

Суб'єктом авторського права, окрім автора, може бути особа, які майнові права на твір перейшли від самого автора з різних причин (в рамках закону або за договором). Даний суб'єкт називається правовласником. Таким правовласником може бути:

• будь-яка організація (видавництво, радіо- і телекомпанія) чи інша особа, яка купує виключні чи невиключні майнові права на твори;
• роботодавець, коли твір створюється працівником у рамках його службових обов'язків;
• замовник, коли твір створено за договором замовлення;
• спадкоємець автора (авторське право спадкоємця обмежує певний термін, він починає діяти після смерті автора) тощо.

Суміжні права відносяться до окремого переліку прав. Вони пов'язані з авторськими.

В рамках українського законодавства суміжні права надаються для правової охорони інтересів певних категорій правовласників щодо результатів їх інтелектуальної діяльності. До таких правовласників належать:

а) виконавці творів, їх спадкоємці та особи, яким на законних підставах передано суміжні майнові права щодо виконань;

б) виробники фонограм, їх спадкоємці (правонаступники) та особи, яким на законних підставах передано суміжні майнові права щодо фонограм;

в) виробники відеограм, їх спадкоємці (правонаступники) та особи, яким на законних підставах передано суміжні майнові права щодо відеограм;

г) організації мовлення та їх правонаступники.



Вперше на законодавчому рівні суміжні права були встановлені в 1936 році Законом про авторське право Австрії (статті 66-80).

У перший раз термін «примикаючі права» був використаний в італійському законі, що датується 1941 роком.

Авторське право дає два типи прав:

майнові права - правовласник може отримувати грошову винагороду за застосування його творів іншими особами;

немайнові права - гарантують охорону неекономічних інтересів автора.

Власник майнових прав на твір має право заборонити або дозволити такі дії:

- відтворення творів;

- публічне виконання, сповіщення, демонстрацію і показ творів;

- будь-яке повторне оприлюднення творів, якщо воно здійснюється іншою організацією, ніж та, що здійснила перше оприлюднення;

- переклади, переробки, адаптації, аранжування та інші подібні зміни творів творів;

- включення творів як складових частин до збірників, антологій, енциклопедій тощо;

- продаж, здавання в майновий найм чи у прокат примірників твору тощо.



Прикладом немайнового права, яке загальновизнано можна вважати право претендувати на авторство твору, зазначати псевдонім, або ж протидіяти перекрученню твору.



В Україні стаття 440 Цивільного Кодексу пункт 2 визначає, що автору твору належить перелік таких прав:

1) право на використання твору;

2) виключне право дозволяти використання твору;

3) право перешкоджати неправомірному використанню твору, в тому числі забороняти таке використання;

4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Відповідно до Бернської конвенції, охорона авторського права в більшості країн надається автоматично без проходження реєстрації або виконання інших формальностей.

Однак велика кількість держав використовують систему реєстрації творів на добровільній основі. Такі системи реєстрації на добровільних засадах допомагають вирішити питання, що виникають при:

• суперечці про власника або автора твору;
• фінансових угодах;
• продажі або передачі прав.

Важливий момент - це те, що системи депонування об'єктів авторського права кардинально спрощують вирішення проблеми надання доказів пріоритету авторських прав.

Все ж в житті автор стикається з потребою завчасно забезпечити доказову базу для своїх прав на об'єкт інтелектуальної власності. Це необхідно для того, щоб убезпечити себе від втрати або невизнання прав автора.

У зв'язку з цим, спосіб реєстрації об'єктів інтелектуальної власності в рамках системи депонування АВТОР.УКР - це найкраще рішення для забезпечення доказів авторських прав і ліквідації інших питань.

Що таке твір?

Термін «твір» в рамках авторського права застосовують для позначення великої кількості інтелектуальних продуктів, від виданого роману до комп'ютерних програм, архітектурних проектів. Якщо потрібен більш детальний список творів, то можна знайти його в розділі «Що може бути об'єктом охорони авторського права».



Що означає знак ©? Чи потрібно його проставляти на творах?

За законами деяких держав в недалекому минулому власник авторського права для придбання охорони повинен був виконати певні формальності. Одна з них - це вимога вказувати, що охорона авторського права отримана, наприклад, через проставлення знака ©.



Сьогодні тільки мале число держав все також пред'являє формальні вимоги до отримання охорони авторського права, тому застосування цих символів не рахується юридичною вимогою. Однак велика кількість власників прав ставлять знак ©, цим вони підкреслюють, що такий твір охороняє авторське право і всі права захищені, в цьому полягає відмінність даного режиму від менш обмежує режиму ліцензій.

Який термін охорони авторського права?

Термін дії майнових прав обмежений за часом і безпосередньо залежить від законів певної країни. Відповідно до Бернської конвенції в країнах-учасницях термін охорони повинен бути не менше 50 років після смерті автора твору. Хоча країни мають право встановити більш тривалий термін охорони.



Стаття 446 Цивільного кодексу України визначає, що строк чинності майнових прав інтелектуальної власності на твір спливає через сімдесят років, що відліковуються з 1 січня року, наступного за роком смерті автора чи останнього із співавторів, який пережив інших співавторів, крім випадків, передбачених законом.

На твір створений у співавторстві виключне право діє протягом усього життя автора, який пережив інших співавторів, і ще сімдесят років починаючи з 1 січня року, наступного за роком його кончини.